Осінь прийшла ходою мокрою,
Листям опалим ховає сліди.
Лежимо під однією ковдрою,
Чай остигає – не помічаємо ми.
Осінь об шибку дощами-краплинами,
Вітром холодним в вікно заглядає…
Години удвох пролітають хвилинами:
Часу на щастя не вистачає.
Так ніжно ти гладиш моє обличчя
Й шепочеш на вухо як сильно любиш.
Я б все віддав, аби це навічно,
Аби лиш ти, аби твої губи.
Цілунками губиться кожне слово,
Ведем діалог лишень очима.
Покладеш на плече моє свою голову
І серцем розкажеш, яка ти щаслива.
Обійму тебе міцно, притисну до себе.
А ти усміхнешся, бо цього й жадала.
В пориві думок майбутнє накреслю…
Для спільного раю життя нам замало.
А ти непомітно заснеш біля мене.
Я ближче до серця тебе пригорну
Й дивитись ще буду довго на тебе.
Ти може не знаєш – тобою живу.
А осінь… лиш осінь спокусниця
Засвітить, запалить над нами зірки.
Ніч на землю сонно опуститься…
Не хочу розлуки, заходь в мої сни…
Спільнота автора:
https://vk.com/savchyn_roman
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=688273
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.09.2016
автор: Роман Савчин