(записано мною на Запоріжжі у 2016 році)
Як сутеніло і цвіркуни співати зайшлися,
Лугом туман ліг, запахло чабером і полином,
То на Гайма́нову могилу дві постаті піднялися.
Піднялися та й сіли поруч, під вітерець.
На одній наче жупан крилатий старовинний,
А на другій наче куцик і кашкетик дивний.
Чиркнуло кресало раз, другий, і задимів тютюнець.
Сидять обидва мовчки, слухають що там, де там -
Онде череда з вигону йде, мукають корови,
На Дніпрі рибалки веслують, ставлять тенета,
Та тихенько вітер посвистує у кови́лі.
І перший вусатий, стрункий, та чорнобровий,
А другий - огрядний бугай, здоровий.
Далеко, добре видно й чути, як сісти на могилі.
Раптом каже перший, наче опівночі грім гримнув:
«Позавчора висадив під укіс ще один товарняк…»
Й тиша… За хвилину промовляє другий, не в риму:
«За суд’ю токмацкого чув? ето я єво в расход пустіл…»
Бо перший – то Чепіга, запорозький герой-козак,
А другий – то балтійський герой матрос Ракушняк,
І обидва - на варті правди і справедливості.
Хтось спалив садибу отого війта, що паї крав,
Чи втопив у багнюці чотирьох комуняк,
За Кальчиком дохлих москалів у полон взяв,
У Нікольському лісі постріляли тітушо́к?..
І не знають люди, хто то робить, звідки і як,
А то все козак Чепіга і матрос Ракушняк -
Жупан синій вишиваний і бушлат-кожушок.
Від Тузлуку аж до самої Савур-могили,
Від Вільнянки-річки до солоного моря,
Ходять степом, де росте дрок та дивосил,
Ходять собі козак Чепіга і матрос Ракушняк.
Не бояться ні чорта, ні попівських кадил,
Стережуть від москалів і чужинських мірил,
А то як же ж без героїв тепер? Та ж ніяк.
Ходять, кожен своє робить, на товариша поглядає -
Чи той не в скруті, чи не треба йом на допомогу?
А як впораються шибайголови, та справи немає,
То мерщій на Гайманову могилу, до Великого Лугу
Спершу до церкви – за гріхи поставити свічку богу,
Потім – соломахи баняк ще й пляшку до нього,
І до ночі на кургані палити люльку, та ще й другу.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=687809
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.09.2016
автор: Лісник