Забуваю суєту столиці,
Шум проспектів нині дивина,
Тут шумлять лиш дощ та громовиці,
Де мій дім старий на три вікна.
З першого дивлюсь в широке поле,
Юних років ниву золоту,
Років тих, ще не знайомих з болем,
Що лиш знали істину просту.
Промінь сонця і нічні стожари,
Під якими розквіта земля,
По стежині місячній йдуть пари,
Серед них, з тобою поряд я.
В темний ліс вікно виходить друге,
У якому сплутались шляхи,
Де життя лишило чорні смуги,
Відвернулись ангели й боги.
Лиш питання виросли стіною,
Сумніви навіяли туман,
Розминулись в ньому ми з тобою,
Додалось на серці болю й ран.
В третьому вікні-- безкрає море,
Там гуляє вітер серед хвиль,
Знає море тисячу історій,
Про країни, що за сотні миль.
Як буває сум приходить в гості,
Крутить знову спогадів кіно,
Щоб відчути—у житті є простір,
Я дивлюсь у третє це вікно.
Буде знов водою рік – сніг,
А туман розтане й з ним – дим,
Знає правду без прикрас -- час,
І надія буде нам – храм.
У війні скінчиться цій – бій,
Лиш залишить пам'ять слід – з літ,
З квітів сонячних садів – слів,
Вірш складу я землякам – вам!
(За мотивами пісні "Машини врємєні" майже переклад)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=687471
Рубрика: Сюжетні, драматургічні вірші
дата надходження 03.09.2016
автор: Надясемена