У чистому полі під небом,
Де зорі світяться в ночі,
І місяць ясний там гуляє
По обрію синім завжди.
Під небом тим серебристим
Пшениця колос наливає,
Там кожне зерно золоте
До купки, до сонця виростає.
Як вийдеш в ночі у поле,
То серце твоє завмирає
Від божої ласки й любові
До Роду, сім'ї, добра.
Бо добро все від Бога нам дано,
Бо Він нам Отець Неземний.
То Він породив нас на світі,
І подихом нас оживив.
І тільки у чистому полі,
Де Дух Святий і Душа
Від віх турбот, суматохи,
Бачать та йдуть до Отця.
Отець Небесний, наш рідний
Ти на світ нас породив,
Для одної цілі в світі –
Любов усім живим дарить.
От тільки ми в житті своєму,
Ідемо кудись по шляху брехні.
Забули ми Тебе Небесний
Й любов покинули у слід.
А Ти з небес на землю грішну
На нас дивишся завжди.
І Духа й Душу напуваєш,
Щоб ми знову в любові до Тебе прийшли.
Небо синє, місяць ясний
Ви до Бога молитви просіть
За наші Душі, за життя прекрасні,
Щоб милість нам давав завжди.
А ми хоч грішні й безнадійні
До неба руки тягнемо,
І просимо: - Дай Ти нам терпіння,
На час, життя, любов до Вас.
Синє небо, жовте поле
Ви Душі чистите завжди.
І Бог Небесний Неземний
Дає нам радість й спокій.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=687418
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 03.09.2016
автор: Олена Самарич