Страшно стало в кімнаті,
Їй чомусь не до сну,
Вже не гріє перина,
Удовицю саму…
Сорок днів проминуло,
Як привезли з АТО,
Чоловіка не стало,
Так немов не було.
Біля липи могила,
Хрест, на ньому рушник,
Де взялась в неї сила,
Не ридати навзрид.
Горло щось пережало,
Лиш котилась сльоза,
Якась сила тримала,
Так, немов небеса.
Кожен день до могили,
Йде вдовиця сама,
Боже, дай її силу.
Не лишитись ума.
В її снах він воює,
Видно крові сліди,
А прокинеться… Знову
Все стає на диби.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=687359
Рубрика: Присвячення
дата надходження 03.09.2016
автор: Віталій Назарук