Помалу небо розриваю на стрічки,
Від синьо-чорних до імлисто-сірих.
Зміяться блискавки - річки та потічки
Розкроюють божественну порфиру.
Не вміючи, з хмарок я викроїла клин,
В барвистому вбранні - чабан ошатний.
Мелодія трембіт з гуцульських полонин -
То душ вогонь нестримно- благодатний.
Залізний човник - голка, заполоч - дощі,
Нанизані перлини сиплють стиха.
У китицях стоять калинові кущі
Те коло - трійці неймовірна втіха.[img]http://www.volynpost.com/img/modules/news/d/30/bf73472125b38ef2a257bb75da3ae30d/top-photo.jpg[/img]
На плахту вниз габу, мережки сиву тінь.
Гаптую каптур Осені з туману.
Прошу у неба: "Льону синій клаптик кинь,
Волошками розвіяти оману".
Помалу небо розриваю на стрічки,
Від синьо-чорних до імлисто-сірих.
Серед пітьми знайду палаючі свічки -
Молитві - шовк з любові та довіри.
28.11 15
Ред. 02.09.16.
Кущ калини у вишивці - символ трійці Сонця, Місяця і Зірок.
Саме слово КАЛИНА бере свій початк від слова КОЛО - стародавньої назви Сонця.
Калина - це символ українського народу.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=687176
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 02.09.2016
автор: Ліна Ланська