***

Нас  оточують  повсюди  фарфорові  ляльки.
Що  всмоктуються  в  наші  тіла  своїми  кігтями  немов  яструби.
Своїми  укусами  впускаючи  яд  і  обіймами  ламаючи  кістки.
Роблячи  паузи  аби  витерти  кров  жертви  із  свої  губи.
Ніхто  не  вийде  з  їх  обіймів  хоча  б  на  половину  живим.
Ми  жертви  що  добровільно  віддалися  в  руки  до  зла.
Я  знаю,  воно  не  буде  на  страждання  і  біль  скупим.
Одна  із  ляльок  недарма  тобі  двері  в  цей  світ  відчинила.
Це  персональні  наймані  вбивці  що  проведуть  тебе  в  пекло.
І  познайомлять  особисто  із  прекрасними  смертю  й  дияволом.
Ті  в  свою  чергу  запустять  від  чорної  троянди  у  тебе  стебло.
А  ще  розіб'ють  твій  кришталь  й  замінять  його  всього  лиш  брудним  склом.

Послухай  що  я  скажу...  
Я  говоритиму  повільно...  
Я  говоритиму  повільно...  
Що  я  скажу:  

Усі  ми  неминуче  йдемо  в  пекло
Там  всім  байдуже  сам  був  ти  чи  ні  

За  мною  й  тобою  слідкують.  
Усі  ми  йдемо  до  біса  на  карнавал.  
Відчуваєш?  Він  позаду  нас.  
Прочинилися  двері  у  зал...  
Усім  заздалегідь  заброньовано  місця.  
Вимикається  світло.Танок.  
Караван  з  людей  наближається  до  самого  кінця.  
Подумай.  Залишається  лиш  крок.  
І  ти  полетиш  стрімголов  до  неї  в  обійми.
І  будеш  танцювати  мов  палкий  аргентинець  танго.
Назавжди  залишишся  її  слугою  постійним.
Станеш  незмінним.  Адже  з  нею  танцюєш  вже  танго.

Послухай  що  я  скажу...  
Я  говоритиму  повільно...  
Я  говоритиму  повільно...  
Що  я  скажу:  

Усі  ми  неминуче  йдемо  в  пекло
Там  всім  байдуже  сам  був  ти  чи  ні  

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=687172
Рубрика: Езотерична лірика
дата надходження 02.09.2016
автор: Орфей-Діоніс Хронічний