Минуле все, яке було,
Вже повернути не можливо,
Його вже знищено на тло,
Хоча було це справжнє диво.
А я пригадую його
Як самі кращі пору року,
Як пік життя-буття свого,
Як юну долю синьооку.
Всіх друзів і товаришів,
Всю працьовиту нашу групу,
Як під народний гарний спів
Козацького сьорбнув я супу.
Як оженився, бо кохав
І народилися як діти,
Більш сорок літ я працював,
На пенсію піти щоб звідти.
Робили всі, де хто хотів,
І заробляли гарні гроші,
Ніхто не був з нас без харчів,
І всі без хімії й хороші.
Одне єдине було зло,
Ти проти влади, йдеш під суд,
Свободи слова не було,
Й цим невдоволений був люд.
Тож стало те, що нині є
Усе привласнили бандити,
Народне стало як своє
Й на них потрібно всім робити.
Все подорожчало у сотні раз,
Малі заводи зруйнували
І для бандитів настав час
Державою покерувати.
Вони ідейні вже борці
За незалежність і свободу,
Їм дехто каже – молодці,
Подобається це народу.
Дві революції пройшли,
Але на краще змін не має,
При владі ті які й були,
Як люд страждав так і страждає.
Ця соцполітика ганьба
Для українського народу,
Отож й втікає голитьба
Десь заробить на хліб і воду.
Як буде так як нині є
Що правлять нами скрізь бандити,
Що нині все для них своє,
То людям треба ж щось робити.
31.08.16.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=686946
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 01.09.2016
автор: Георгій Грищенко