Скажи мені хоч слово, не мовчи.
Від слів твоїх здригнуться вії
І на кінцевій станції весни
З тобою всі закінчуються мрії.
Ти знаєш як буває у житті?
Зігріти душу можуть навіть кроки.
І добре може бути в самоті,
А з кимось може бути й одиноко.
Якби ти знав, як пишуться вірші
Зі спогадів, що пелюстками квітів.
Торкаються непрохано душі
І сипляться на стіл рядками літер.
Буває, чиїсь очі голубі
Несуть тобі ромашки всього світу.
І кутають у жар свій, а тобі
Так холодно що можна і здуріти.
Коли ти помираєш від нудьги,
Оновлюєш сторінку в соц. мережах.
І може згадуєш мене тоді,
Та час, на жаль, розставив вже нам межі.
Ти може згадуєш мене тоді,
Як ми сміялись разом і кохались.
Та все одно лиш слово це «Тоді» ,
Ну а тепер дороги наші роз'єднались.
Скажи мені хоч слово, не мовчи,
Душа моя весь час в сліпому русі.
На цій життям натягнутій струні,
Я так сама залишитись боюся.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=686870
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 31.08.2016
автор: Кушнір Марина