Горить свіча, немов душа живая,
То загасає, то палахкотить.
Молюся щиро і переживаю,
Чому живуть в Донбасі, мов кроти?
І день, і ніч під звуки канонади
В підвалах без освітлення й тепла,
Вже відрізняли міну від гранати,
Давно води не бачили тіла.
«Великий Боже, освіти їх розум:
Донбас – то Українська є земля,
Немає з боку Києва загрози,
Нацгвардія їх від війни звільня.»
Горить свіча і слухає молитву,
Вже перестала і палахкотіть:
«Мізки ж людей тих миті-перемиті,
Не знають вже, чого їм і хотіть.
Росія, мов сестра, і зовсім поряд,
І звичаї російські не чужі,
Й кордони вільні і не на запорі,
І той народ так само зубожів,
Та тільки є одна велика Правда,
Що Україна – ненька і одна,
Що тут існує, хоч маленьке право…
Давайте жити, як одна рідня».
16.04.2015.
Ганна Верес (Демиденко).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=686863
Рубрика: Воєнна лірика
дата надходження 31.08.2016
автор: Ганна Верес (Демиденко)