Весняні терпкі пахощі полонили собою все навкруги. Їхня краса приємно лоскотала нюх найвибагливіших поціновувачів аромату. І лише одне створіння на всьому білому світі не відчувало і не могло належно оцінити переваги й недоліки заворожуючого запаху.
Ельза дивилась у вікно. Поза його межами прямою ходою йшла воля. Вона дражнила дівча своїм впертим та незалежним кроком. Вона, немов спеціально кружляла пташкою великим зеленим лугом. Там безтурботно грали в футбол хлопчаки. Вони з дитячим азартом та запалом бігали за м’ячем, а дівчатка, їхні знайомі, стояли на стежці поряд з лугом і активно вболівали за юних гравців. Було чути веселий дівочий сміх, що дратував Ельзу ще більше. Ельзі так хотілося опинитися поруч з ними, ось так задоволено всміхатись, щиро тішитись кожній перемозі і гірко сприймати невдачу.
Ще одна обставина надзвичайно погіршувала Ельзин стан. Вона вперше закохалася і це почуття було, на жаль, невзаємним та напрочуд даремним. Воно її шматувало та не давало ніякого спокою.
Її героєм став хлопчина з того футбольного гурту, що постійно товкся під їхніми вікнами. Через нього Ельза була змушена кожного дня дивитись цю футбольну виставу. Вона не пропустила жодної гри, де був ВІН. Його пишне, руде волосся було для неї одночасно і прапором відчаю, і прапором надії.
Ельза в думках завжди будувала їхнє знайомство, їхній перший поцілунок, а далі руйнувала сама ж цей тільки-но створений будинок з піску з дивною насолодою, що мала прикрий, гіркий смак реалізму. Вона відчайдушно повторювала собі, що їхнє знайомство – це така ж неймовірна річ, як існування життя на пекельному Марсі.
Ельза з огидою поглянула донизу. Її погляд спинився на ненависних поручнях інвалідного візка, що, мов кайданки тримав її у своїх залізних лещатах. Її стрункі, маленькі ноженята тепер здавались їй безглуздими, великими дерев’яними колодами, що, мов на зло нічого не хотіли відчувати.
Ельзі не подобалась її немічність, вона доводила її до злих, обурених сліз. Ельза дивилась ображено кудись вдалину, а сльози стіною рясно затуляли очі.
Заспокоївшись, вона помітила тінь, що промайнула в неї під вікном. За спиною почулися чиїсь кроки. Коли Ельза обернулася, вона не могла від здивування промовити ані слова. На порозі її дому височів той рудокосий хлопчисько. Він стояв від Ельзи на відстані витягнутої руки і тому Ельзі здавалось, що вона спить і снить неймовірно ніжним сном.
А хлопчина, привітно всміхнувшись, промовив:
- Привіт!
© Леся Приліпко-Руснак, 14.08.2016
http://lesyaprilipkorusnak.blogspot.com/
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=686855
Рубрика: Лірика
дата надходження 31.08.2016
автор: Леся Приліпко-Руснак