Сонно гойдається тінь твого земного буття.
Спогад минулих світлин оберіга почуття
Знову на вибір політ, колом іде білий світ.
В просторі вимір чужий. спокій порушить не смій.
Виболить смуток гіркий у переході за край.
Шлях обираєш ти свій, я залишаюсь, бувай!
Спалах земного буття кортко зблисне в світах
і піде далі в життя той, хто не знає про страх.
Витерпиш грози спокус,їхні солодкі меди.
Потім лиш я повернусь. Знов повернуся сюди
Зустріч лише від розлук. Більше причини нема.
випусти птаха із рук, не замори задарма.
Здійсниш бажання чужі, чи необачність свою.
Я на останній межі чашу на двох розіп"ю.
У рівноденні своїм хтось схаменеться, хтось ні.
Мріям всміхнеться своїм хтось у пророчому сні.
Райдуги виведуть в світ дощики юні, рясні
Все відійде й відболить, як у щасливому сні.
Знов тебе зраджено в снах. Хай тобі це не болить.
І хай повсюдно в світах прощення здійсниться вмить.
(Мало медів на віку. Більше негоже просить.)
Хтось висіває життя у непрогрітій добі...
Серця непевне биття щось не підкаже тобі.
Ворог безликий не спить, множить печалі людські.
Думаєш, що лише мить, а за спиною віки.
Не зупиняється час, тихо продовжує хід.
Лиш оглянувся і враз вже покидаєш цей світ.
Як відпитати шляхів, тих, що раніше ходив?
Там, де сюрчать стрибунці, там, де кульбабка в руці...
Листом впадеш серед трав, вистелиш нові стежки.
І не журись, чи згадав той, кому множиш роки.
Хтось в передзвоні сердець вчує знайоме биття.
Не освятивши вінець зрадить закони життя.
Вирок і розтин сумлінь перелякає когось
судом нових поколінь те, що іще не збулось.
Вигуби помсту в душі, хай вона більш не прийде
і на тремтіння свічі рідна душа підійде.
Відстань вимірює шлях. спомин забутих стежок...
Те, в що повірив у снах - перший до вибору крок.
Не обережно живеш. Справді, не так, як хотів.
Пісню свою проживеш, навіть не знаючи слів.
Берег спалахує в снах сріблом причалів, портів.
Білий зажурений птах тихо пір"їнку зронив.
Обраний завтрашнім днем силу в пір"їнці знайде.
Той, кого ми оберем, вибору гідний буде.
Хочеш - ні слову не вір. Хочеш - живи, як живеш.
Я залишаю свій твір. Потім для себе знайдеш.
Латана стежка в світи білим лататтям рясним.
Поруч вже будеш не ти. Поруч чужий буде йти.
Гірко буде до плачу. Схочеться зрадить словам.
Знай, що я поруч лечу і на поталу не дам.
Мірку зняли на життя, на парадокси земні.
Я загублю почуття, не повертайте мені.
Холодно стане в душі, будеш потроху звикать.
Тільки оте "напиши" буде на світі тримать.
Там, де зречешся вогню, буде несила іти.
В самім краєчку шляху поглядом стрінешся знов
з тим, хто не знає страху,з тим, хто вже шлях цей пройшов.
Зникнеш опівдні, мов тінь, під передзвін голосінь.
Втеча у холод віків - справді не те, що хотів...
20-21.02.2010.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=686680
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 30.08.2016
автор: Di Agonal