Ти терпнеш у підземнім переході.
Почує хтось твій біль, а може й ні…
У тебе все від Бога. Ти не злодій,
але не твій портет у неї на стіні.
Ти віриш в зорепади і в Пегаси.
В очах у тебе майже цілий світ.
Гітару й серце маєш – дві прикраси
і байдуже, про що бурчить живіт.
І тісно твоїм крилам в переході.
Ба, навіть ніяк розгорнути їх.
Під ноги сиплеш бісером мелодій,
тих, що від Бога, що від серця, що своїх...
Ти завтра знову прийдеш на ці сходи
і знову згорнеш білі крила на спині,
а дивні розсипи твоїх мелодій
ще довго будуть снитися мені.
Давай, поете, ми розгорнем крила!
Сьогодні я запрошую в політ.
Я теж раніше по землі ходила,
а зараз - для польоту цілий світ!
Не видно неба. Інший вимір. Паралельний.
Таких шляхів не кожному дано.
До раю зазвичай шляхи пекельні.
Про це вже всім відомо, і давно.
Зітхнули чорні сутінки над нами
й поплив перед очима білий світ,
і небо похитнулось під ногами -
це я тебе запрошую в політ.
Бруківка вулиць зашепоче під ногами
про той політ, в моєму, чи в твоєму сні
Це потім ми поснем між сторінками,
і, може , хтось знайде нас поміж ними, може й ні…
Воскреснеш в першій стрічечці молитви,
де з мрій нових зринають чудеса.
А ніч стелилась, мов тоненьке шитво,
там, де в намиста нижеться роса.
Благословенні в Бога ті октави,
благословенні ті обертони,
що виринають з серця не для слави
і розгортають крила на спині.
12.11.2009.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=686662
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 30.08.2016
автор: Di Agonal