Було… було … було … було …

Було…  було  …  було  …  було  …
О  скільки  сліз  я  пролила  за  вами,
Мої  німі,  безликі  і  слабкі,
Мої  непрощені  й  нездійсненні  бажання…
Згоріли  й  попелом  опали  до  землі
Мої  солодкі  і  п»янкі  жадання…
А  світ  тримали  на  моїх  долонях  так
Скарбів  земних  людських  рясні  врожаї,
Горіли  вітром  в  полі  в  ранніх  волошках,  
І  пили  води  з  океанів  і  з  пустелі.
І  колосилася  бажання  трепетна  стерня,
І  голосила  у  душі  моя  надія,
Й  віра  нишпорила  по  усіх  дивах,
За  душу  твою  положить  свою  хотіла.
За  очі  твої  все  віддала  б  у  житті,
І  цей  полин,  і  цю  росу,  і  неба  обрій,
Ти  мою  спраглу  душу  вдоста  напоїв
Диханням  свіжості  могутньої  любові.
І  я  не  втрималась,  злетіла  до  небес,
Затріпотіла  я,  замріялась,  ожила,
А  потім  мою  вірну    душу  осушив
Для  щирої  і  нової  любові.
І  я  неслась  по-між  горами  в  небесах,
Така  довірлива,  така  мала  і  щира,
Що  лиш,  розбившись  вщент,  побачила  себе,
Від  щастя  онімілу  і    засліплу.  
Та  не  шкодую  ні  про  що  за  це,
Не  мертою  я  впала  і  розбилась.
Жива  душа  тріпоче  у  віршах,
Таких  тобою  зроджених  і  щирих.

27.08.2016

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=686457
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 29.08.2016
автор: Лєна Дадукевич