Сховався обрій у туман, десь далеко там
Тебе не видно, й не чути твою пісню.
Наче в вирій той уже злетівший вільний птах
Десь зникла ти, чи ще й вернешся після.
Великий світ оцей, земля росою вмита,
Ти в ньому ще не раз в обійми упадеш.
У ньому за серця іде велика битва,
Напевно знаю я, за твоє серце теж.
Хоч сховане воно, над ним шовкові шати,
Та крильця в нього є, завжди воно летить.
Ще хочеться йому любити і кохати,
Ще хочеться йому поринути в блакить.
Про нього можна б теж ще написати повість,
Воно палке усе, бажань у нього рій.
І віддячить воно у сто разів натомість,
Лиш тільки підійми, лиш тільки відігрій.
Бо зроблене воно з єдиного лекала,
Такого не знайдеш із тисячі облич.
Лиш може що воно десь трішки заблукало,
Його лиш дожени й тихесенько поклич.
2016р
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=686452
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 29.08.2016
автор: Мартинюк Надвірнянський