На Світязі долю впіймав у долоні,
Самотню, таку, як і я.
Тепер в її очі дивлюсь і малюю,
Ця доля – кровинка моя.
А Світязь хлюпоче, а Світязь хлюпоче,
Шумить в берегах очерет,
Знов зорі у небі для нас серед ночі,
Малюють коханій портрет.
Приспів:
Мій, любий Світязе, за долю, дякую!
Майбутнє хвилею вдаль не гони…
Хай буде доленька у нас козацькою,
Щоб хвилювала нас, як звук струни…
Єдина навіки ця доля зі мною,
Хай Світязя хвилі шумлять…
Назвав свою долю тоді я – святою,
А зорі у небі летять.
Як туга на серці, коли ми в розлуці,
Вмиваємось часом слізьми,
Ми прагнемо волі, не жити нам в клітці,
Без пари не можемо ми…
Приспів.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=686030
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.08.2016
автор: Віталій Назарук