Порожнеча всмоктала мій норов,
Тихо гине тепло у душі.
Хоч лишились цікавість і подив,
Та хвороба лежить на плечі.
Терпеливо чекаю фіналу,
Коли скажуть, що я вкотре згас.
Або буде могила недбала,
Або фенікс злетить - прийде час.
Дім свій згадую - близько до болю...
Осінь світить побляклим вогнем,
Та хіба я прийшов, немов воїн,
Щоб піти від глибоких проблем?
Наче не знаю...
Не знаю...
Не зна...
Не зн...
Не з...
Не...
Н.
...
Отаке.
Перерізана лінія знову
Заявила про кості на мить.
А мені вкотре відняло мову...
Тож чи знову мій фенікс злетить?
26.08.16
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=685900
Рубрика: Портретна поезія
дата надходження 26.08.2016
автор: Systematic Age