Сиділи разом у обнімку, старенька бабця й старий дід
В руках тримали фотоплівку, своїх ще молоденьких літ.
Такі закохано-щасливі хоч був уже й похилий вік
Та бабця з щирістю сказала: Ти самий кращий в світі дід!
З тобою прожила пів віку. У горі, в радості, в біді
Та знаєш, краще нема ліку, ніж жити у своїм гнізді.
Яке сплели самі руками: старанням, вірністю, терпінням
І до якого приросли вже здоровим та міцним корінням.
Бабуся ці слова сказавши сіденьку голову спустила
А дід сидів її обнявши, сказав: ти в мене бабцю так красива.
З тобою я прожив пів віку, терпів тебе, моя старенька.
Тобі був вірним чоловіком, любив тебе моя рідненька.
Хоч ти стара і бормотлива, з причудами у голові
Та все одно я був щасливий, що одружився на тобі.
Старенька тільки посміялась, і ти старий не медом був
Та все одно тебе кохала, хоч ти старий тепер й загнув.
Сиділи так вони до ночі і згадували все що було
І лиш прикривши свої очі, бажали, щоб це все вернулось.
Та розуміли все ж вони, що часу, вже й не так багато
Та дід з бабусею жили, що кожен день - це ніби свято.
Сльоза з щоки її упала й сказала: діду, як помру
Скажи донці, щоб поховала, в могилу разом нас одну.
Дід притиснув її міцніше, й дістав платочок із кишень
Це буде саме щасливіше, померти разом в один день!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=685790
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.08.2016
автор: Кушнір Марина