...Минають віки...
Олесь Гончар.
Невпинно линуть роки на крилі,
Здаються тліном помисли й слова,
Вони колись жили на цій землі,
Їх відділила відстань вікова.
Десь на краю народжень і смертей,
Де світла темінь й воскова свіча,
Горить в вогні і досі Прометей,
Гаряча кров стікає із плеча.
І одинока чайка над водою
Б'є крила об каміння з муки,-
То юна Ярославна із журбою,
В молитві тихій зводить руки.
Завмре довіку Ісса у мовчанні,
Щоб зберегти в собі красу Дніпра,
Її душа барвиста вся в Оранті,
Лякливі очі,зіткані з добра.
Хай зорепадом стеляться віки,
Достойні пишномовних дивних фраз.
Нащадку!Не задуть про їх стежки.
Вони незмінні,-тільки змінний час.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=685642
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 24.08.2016
автор: Вікторія Коваленко