Я українка, зроду і довіку,
Від гречкосіїв рід безсмертний мій,
Душа моя глибока і велика,
Але топтати ти її не смій.
Не смій, не руш землі моєї квіти,
Що косить неприкаяна гроза,
Бо мої квіти – України діти,
Бо моє серце пропекла сльоза.
Я терпелива до пори, до часу,
Та до лихих чужинців я лиха,
Праправнуку Великого Тараса
Не доведи правірну до гріха.
Я українка мовою і ликом,
Хоча навідліг сьогодення б’є,
Мене не просто збити з пантелику,
Бо маю я призначення своє.
Я українка. Чуєш? Не ховаюсь,
Що в чорнозем полтавський проросла,
Що духом предків праведним пишаюсь,
Що їхнім зерням на землі зійшла.
Мене не потоптати і не стерти,
Хоч надсилай нацьковану орду,
Я не посмію відійти і вмерти,
Допоки новим зерням не зійду.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=685403
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 23.08.2016
автор: Ніна Третяк