Моя Україно, я знаю, Тебе не скорити,
Бо у Тебе є гордий і волелюбний народ,
Моя Україно, дивись, в Тебе діти, мов квіти,
Ради них піднімись до незнаних іще висот.
Тебе ворог лякав, топтав і кував у кайдани,
Тебе гнобили завжди ще із-прадавна, з віків,
Сікли мечами, і на коліна Тебе кидали,
Ти сльози ховала, що текли по ніжній щоці.
Та Ти не корилась, моя Україно, ніколи,
Мов фенікс із попелу завжди Ти воскресала,
Із колін встаючи, Ти знов піднімалась на ноги,
Всупереч бідам боролась, жила та кохала.
Пісню співала солов'їною мовою дзвінко,
Намисто вдягала з червоних калинових грон
І хоч на душі не солодко було, а гірко,
Бо ворог підступний знову підкрадавсь до вікон.
Знов кулі летіли і били гранатами"Гради",
Танки, окопи та ночі холодні зимою,
І щиро вдома молилися батько та мати
За сина, який ішов за Україну до бою.
Минеться Твій біль та загояться шрами криваві,
І знову з колін Ти піднімешся, вірю у це,
Тебе я вітаю із Днем Незалежності, Мамо,
А Господь із Неба хай щастя для Тебе зішле.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=685241
Рубрика: Присвячення
дата надходження 22.08.2016
автор: Любов Соломчак