А я тепер зникла, як бачиш. І справді
Немає мене. Розчинилась у пустку.
Дай волю нарешті вже втомленій правді –
Сумуєш за мною, стискаючи хустку…
Ти також постійний в думках моїх гість,
А там прохолода. Ховайся, застудишся.
Добро зберігаю, забула про злість,
Натомість ти скоро одружишся.
Чи вже пов’язав ти із кимсь свою долю?
Вона, певно, сотні вже раз поцілована…
Чи прикро втрачати свободу і волю,
Коли все життя окільцьоване?
Але сподіваюсь на скорий прихід,
Бажаю я тільки хорошії вісті.
Раніше я важила 53,
Наразі змінилася – 46, 200.
Втрачаючи сон, я втрачаю тебе.
Давай, зупини врешті решт цей процес!
На мене великий тепер розмір М,
В пору тепер XS.
Мабуть, розчиняюсь в своєму коханні.
Хапай, бо тікатиму я в порожнечу,
І зникну раптово у сонця світанні –
Така несподівана станеться втеча.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=685076
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.08.2016
автор: Ірина Морська