Моє село у спогадах рясних…
Двори покинуті і заросли стежини
І вікна погляд зупинили з давніх літ,
Уже нікого не чекають на гостину
А серце із кайданів суму рветься
Змарнілі мальви опираються на тин.
Ніколи вже ніхто не відгукнеться
Тут час нудьгує сам від самоти.
Моє село – лишивсь до смерті крок…
Ще де-не-де жевріє майбуття,
Воно уже не прагне до зірок ,
Такі мізерні шанси на життя.
А як колись все квітло і росло,
В полях пісні співали жниварі,
Дністрові води весело несло
В морські глибини з рідних берегів.
Мого села і дочки, і сини,
Мов течія по світу віднесла
І сняться їм щасливі дивні сни,
А повернуть не можуть до села..
Як птахи повертають до гнізда
Повернемось хоч зрідка в рідний край
Щоб не зустріти мертвого села,
Тож на яву до нього прилітай!
04.08.16р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=684838
Рубрика: Лірика
дата надходження 20.08.2016
автор: леся квіт