50. ОБУМОВЛЕНІСТЬ КРАХУ. Місія.1.
18.08.2016* 15:15
Айзик Азимов написав в другій половині 20 століття прекрасний фантастичний роман «Кінець вічності». Десь в 1987 році в СРСР поставили по ньому бездарну кінематографічну версію. Цей роман А. Азимова для мене є знаковим, бо головна ідея про те, що події, які напливають з майбутнього, можна міняти в минулому, для мене є зрозумілою.
Це дуже цікавий момент, який більшість людей навіть не можуть уявити існуючим. Коли мене Навчали і поетапно Розкривали різні аспекти моїх езотеричних здібностей, які я тоді називав Розширеними Сенсорними здібностями, навіть інколи і зараз так називаю за звичкою, то було декілька абсолютних вимог, серед яких була і така: «Повна заборона змінювати минуле!» Я ще весь час перепитував: «Як це можна робити? І хіба я маю бажання це робити? І хіба я можу це робити?» І тоді мені Показали як це робиться.
Я вже, здається, десь розказував про це. Та не в цій моїй розповіді.
Один раз їхав додому і випадково у вагоні метро побачив подружжя Шимальських. Ми зрадили один одному, перекинулися пару словами і раптом Володя, ми якраз пересікали Дніпро, сказав мені:
- Вікторе! Хочу запитати у тебе чи зможеш ти нам пояснити одну суто містичну історію із минулого, що була у нас?
- Не знаю. А що за історія?
- Сидимо ми якось дома і чуємо, що дзвонить телефон. Ти же знаєш, що я не люблю брати слухавку. А це дзвоник настирно не замовкає. Я взяв слухавку. Жіночий голос каже мені: «Це квартира Шимальських?» - «Так.» - «Номер телефону такий-то?» - і називає наш номер. Жінка каже: «А у вас в домі є жінка, бо мені легше з нею розмовляти» - «А в чому справа?» - «Та я їй розкажу.»
Майя взяла слухавку, поговорила із цією жінкою, а потім з круглими очима каже мені: «Фігня якась! Жінка сказала мені, що у неї є мама, якій за 80 років, що у мами була задушевна подруга, яка нещодавно померла і почала після цього приходити до неї у снах, а у снах вона весь час каже, що у Києві є така сім’я Шимальських, що номер їх телефону такий-то, що треба їм подзвонити і сказати, що їх сину загрожує небезпека, то нехай вони дуже уважно оберігають його. Жінка каже, що мама весь час вимагала, щоб донька подзвонила нам, а жінка не дзвонила, бо була впевнена, що все це є якась гра відчуття мамою своєї туги за подругою. Та от вона не витримала тиску мами і дзвонить нам. Вибачається, що це робить і здивована, що ми існуємо у Києві і маємо саме той телефон, який називає подруга мами з Того світу.»
Ти же знаєш, Вікторе, що Женя у нас одне дитя, що ми його неймовірно любимо, то який би це не був навіть чийсь розіграш, ми почали труситися над ним.
Через декілька днів Женя йшов на тренування, вийшов із парадного і буквально зробив один крок, як впав. Перед цим пройшов слабенький дощик, як це часто буває у Києві, снігу не було, то утворилися маленькі калюжі із льоду. Одна така калюжа була якраз напроти виходу із будинку і Женя підслизнувся на ній. Просто чудо врятувало його, бо його скроня опинилася на відстані менше ніж сантиметру від гострого каменю, але він гепнувся хребтом, було декілька переломів і ми майже рік його лікували – тяжкі і довгі процедури, багато грошей.
То що все це таке? Для чого все це було?
Я мимоволі розсміявся:
- Для того, щоб ти розказав мені це! - а в мені в цей час Глос сміявся: «То тепер розумієш що означає перекодування подій в минулому?»
- Чому ти так говориш?
- Бо Женя повинен був загинути. Він живий – то радійте!
Ця історія мала продовження.
Коли Жені виповнилося 18 років, то Шимальські запросили мене на це сімейне святкування. І за столом Женя раптом для своїх товаришів і для всіх присутніх взагалі, з баламутністю, яка так характерна для цього віку, з насмішкою та навіть з апломбом переповів цю історію і недбало закінчив словами: «Навіщо хтось так пошуткував?»
І тут я не витримав і різко сказав: «Женя! Радій що ти живий! Радій, що тобі дали можливість жити!»
До речі: Женя дуже цікава людина, знає, як і його батьки, багато європейських мов, працює за кордоном, одружений, має декілька вищих освіт.
Але повернемося до наших баранів.
Ідея, яку так блискуче розвинув А. Азимов у своєму романі, ґрунтувалася на тому, що достатньо змінити якусь дрібницю в минулому для того, щоб Прийдешнє мало інший напрямок розвитку. У випадку із Женею це було реалізоване буквально пересуванням його тіла в падінні на 1 см. Якщо ж цю ідею застосувати до мене і до мого життя, то тоді приходиться розглядати не точкову дію, а дію в межах певного футурмобіля (термін, яким визначається «тіло вірогідних подій» при традиційному моделюванні подій в прийдешньому сучасними футурологами та системними моделювальниками).
Тепер, коли я з позицій свого розуміння минулого свого життя і з позиції 2016 року розглядаю всі ці події, то бачу, що була одна головна причина краху мого Шостого життя – це погане мною виконання моєї Місії, та було чотири компоненти, які задіялися стосовно мене в якості Кари. Це було:
- Специфіка мого ставлення до моїх дружин;
- Єврейське питання;
- Х-фактор, який проявився в процесі краху;
- Генетична підступність Віталіни.
Про це я і буду розповідати далі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=684487
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.08.2016
автор: Левчишин Віктор