Ти знаєш, мені не жаль віддавати себе тобі
До кожного ніжного дотику, що пестить тіло,
До кожного поцілунку, в якому народжуються вогні.
Вогні, що зігрівають нас на відстані так вміло.
Ти знаєш, мені не жаль віддавати свій час,
Свої мрії заповнювати очей твоїх безкрайністю.
Знаєш, так хочеться думати лише про нас,
Так сміливо переплетених в любовному танці.
Мені зовсім не жаль кожну мить,
Коли шепотіла на вухо тихе «кохаю».
Зорі падали з неба, світилась блакить,
Ти і не знаєш: в тобі потопаю.
В мене до тебе почуттів океан.
Серце розривається від твоєї відсутності.
Спогадів снується про нас караван
Я потребую тебе у кожній своїй думці.
Мені так бракує твоїх поцілунків,
Твоїх слів про те, ким я став у твоєму житті.
Прийде час, сподіваюсь, ми, взявшись за руки,
Будемо просто мовчати, знайшовши себе у вині.
Будемо просто сидіти й дивитись одне одному в вічі.
Будемо просто кохати, не зважаючи ні на що.
Знаєш, ти моя незгасаюча, світла, ніжна вічність,
Яку я у потрібний момент віднайшов…
Спільнота автора:
https://vk.com/savchyn_roman
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=684306
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.08.2016
автор: Роман Савчин