Час нестримно несе вперед
І життя здається невдачею
Те що гордо поперед себе ніс
Тепер набуває іншого значення
Мозок вперто шукає опору
Не зійти би на пів шляху
Та ніяк не полишить голод
Та ніяк не знайти смаку
Слів бракує щоб виразить біль
Той що впився у мозок і плачеться
Не скажу із певністю що любив
Бо і в любові тепер інше значення
Бо ж раніше - не знаючи біль
І безстрашно у вогонь та воду
На коліна ставав і Люблю говорив
Очікуючи на реальну пригоду.
Стерте слова проростає наслідком
Певно час будувати мости
Ті що радісно так вогню віддавалися
А тепер нема по чому болото пройти
Серце вперто шукає значення
У поглядах зловлених в натовпі
І у кого просить пробачення
І як спокутувать призабуті гріхи…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=684108
Рубрика: Лірика
дата надходження 16.08.2016
автор: Андрій Толіч