Де земля із небом чистим злилась
Й колить стерня небо голубе,
Там на мить я зупинилась і здавалось,
Що до мене осінь жовта йде.
Коси свої по плечах пустила,
Ніжно усміхається мені:
"Ти мене ,напевне, вже забула?
Чи потрібна я в твоїм житті?"
"Осене, люблю тебе я дуже,
Бо натхнення несеш мені ти,
Тільки не гони на мене стужу,
Йди поволі, люба, не спіши!"
Більш нічого осінь не сказала,
Повернулась і пішла собі,
Ручкою своєю помахала
Й залишила листки на стерні.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=684073
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 16.08.2016
автор: Haluna2