**************
Обтрушує Спас сузір'їв рясну росу,
Утомлена літом, дрімає яса зелена...
Ти - Спас, тож спаси... Бо я уже не спасу:
Здавніла печаль застигає в блакитних венах...
Холодна печать... Знак вічної сили Зла...
Зіяє пітьма. Німа німота навколо...
"Вона ще жива..." - "І як це вона жила?"
То карма-судьба замикає бездушне коло.
Як випливти, як? І виринуть з виру слів?
Підлоти глибінь стискає тугі обійми...
Ти Спас, тож спаси... Ген обрій уже зацвів...
До світла веди... І лезо з-під серця вийми...
Освячує Спас поліття дрібним дощем,
Добріє земля, що плодом рясним вагітна,
Світанок сумний проклюнувся птахом-днем...
Ти - Спас, тож спаси, надіє моя тендітна...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=683678
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 14.08.2016
автор: Світла (Імашева Світлана)