Парадигма брехні стоїть за спинами.
Ти тонеш у болоті вад і безнадій.
Жар-Птиця щастя не махає крилами.
Вона ледь жива. Несе тобі страх і біль.
І не допоможе твій бог, хоч як не вір.
Парадигма зради підступає тихо,
Жде, коли вколоти прямо в серце тобі.
Гадав, що спробував неба теплим вдихом,
Але ось згоріло її брехливе "ні".
Тепер ти розбитий палаєш у вогні.
Батько? Прикриваєшся єдиним сином?
Егоїзм – парадигма нового люду.
Не думаєш про майбутнє, а час лине
У прірву мук і нестерпного абсурду.
Доживай у ріці морального бруду.
Гнів і жадібність армійським кроком ходять,
Ріжуть планету шматтям хакі та крові.
Парадигми солоної війни бродять
Маршем політиканів у сі-мінорі.
І не спитає ніхто твоєї волі
Схаменись, людино, ти ж бо ще людина.
Забудь про бісові парадигми буття
Не будь – ти живи, вбивай свою скотину,
Живи душею, дай іншому це життя
Й на смертному одрі не буде каяття.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=683645
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 14.08.2016
автор: Самотня Людина