Жіноче життя – шлях журби і печалі.
Краплиночки щастя та море жалю.
Бо скільки живу, серце я відриваю
Від милих людей яких дуже люблю!
Жорстока недоля дорогих забирає:
Ким серцем живу, покидають мене…
Їх світлих облич, голосів не хватає,
Без них навіть сонце в цих днях не ясне!
Чому так все склалось? Чому я нещаслива?
Коли полоса оця чорна мине?
Чи є ще на світі якась добра сила,
Що зможе від зрад захистити мене?..
Не знаю про це… Безталання жіноче…
Хоч наче б то людям платила добром.
В короткім коханні, мов крадені ночі,
І зради удар, як долоні ребром!
Не маю вже сил, аби знести всі муки,
Які оці зради душі завдають!
Мабуть, що на себе наклала б я руки,
Та люди зробити цього не дають.
Ще в мене є діти. Моїх весен квіти.
Мої сподівання, труди і жалі.
Оце ради них мені ще треба жити,
Горіти для них на грішній Землі.
грудень 12 р.
***************
Дороги життя простелились крізь роки.
Нас доля чомусь назавжди розвела.
Хоч було між нами, - колись, - лиш півкроку,
Та я двадцять літ без тебе була.
За ці всі літа так багато відбулось:
І в тебе, і в мене не склалось життя.
В теперішній час до нас зустріч вернулась,
Та тільки нам з того немає пуття!
Потрібно, зустрівшись, все знов припинити,
Бо в тебе дружина, бо в тебе сім’я…
Та як мені знову без тебе прожити,
І як тепер бути, - не відаю я!
Не жду я від долі нічого й нікого.
Лиш Бога щоночі благаю й молю:
Дай сил в моє серце забути про нього,
Аби не здавалось, що знову люблю!
неділя, 14 серпня 2016 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=683584
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 14.08.2016
автор: dovgiy