Маска печалі застигла у бронзі...
Невже то обличчя, чутливе, людське?
Душі змарнілі, тривожного дзвону,
У серці немає, завмерло швидке...
Не ворухнеться ні краплі живої
Ємоції руху, байдуже усе...
Складені руки, щасливі сувої
Буденності зникли, що пилом впаде...
Як затремтіти? Все спалена пустка,
Від горя утрати, зчерствіла, німа...
І опадають зчорнілі пелюстки,
Бо квітка надії, давно не жива...
Туги обличчя колись усміхалось...
А може із часом усмішка прийде?
Серце поволі, що в сонці купалось,
Заб`ється несміло і знов оживе...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=683267
Рубрика: Лірика
дата надходження 12.08.2016
автор: Квітка))