Попід тином лавчина, поруч стигла калина,
А на лавці у смутку сидить жінка стара.
Вже до заходу сонце, лиш біленька хустина,
Звеселяє їй душу, яка ще молода.
Скоро прийдуть сусідки,теж самі, одинокі
І розмова полине про святе – молоде…
І не раз у розмові витиратимуть сльози,
І тоді хтось тихенько про любов заведе.
Знов роки молодії, прилетять під калину
І замовкне жіноцтво, в думах різне, своє…
Тут усіх їх єднає – близьке їхнє - родина,
І веселка надії в душах їх виграє…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=683032
Рубрика: Лірика
дата надходження 11.08.2016
автор: Віталій Назарук