Світ мені весь не милий.
Він похмуро-гидючий.
Вже ніщо не зігріє.
Марно ждати розраду.
Я страшенно безсилий.
(Хоч на неміч ох злючий...)
Юні мрії, надії -
Десь далеко позаду.
Душу наче фригідну
До всіх радощів маю.
І ніхто не поверне
Днів веселих, погожих.
Я нещасний, я бідний,
Бозна-як виживаю
За "не гроші" мізерні,
Заробити ж - не можу.
А всі кажуть довкола:
"Все попереду в тебе";
А однолітків лиця
Мають вигляд щасливих...
Я ж стогну тільки кволо:
"Не знущайтесь, не треба...
Що за кляті дурниці?
Таж нема перспективи!"
Отаке я лахміття.
Одчепіться, дівчата!
Дайте... осторонь стану,
Щоб старим менше тхнуло...
Це минуле століття.
Дев'яностих початок.
А мені, дідугану,
Дев'ятнадцять минуло.
2008
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=68298
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 10.04.2008
автор: Олександр Некрот