П»янкої ніжності отруту
Весною випила до дна.
І з тих часів, як спрага, мучить
Мене картавая жага.
Як срібна змієчка у спеку
Серед пустелі в білі дня,
Так по пісочку в»ється, в»ється …
І вигинається вона.
Як вітерця легенького шуршання,
Й дзюрчання срібне джерельця,
Як в тіні від жари ховання,
Така тендітна і м»яка,
Як шовком тіло спрагле вкрити
Від дотику сумного дня
Для жарких еротичних поцілунків ночі …
П»янка паризькая весна.
Ось мова справжнього кохання,
Любима Франція моя,
Що так бажаннями людськими
Ця мова зваблення ігра.
А навесні так хочеться Парижу!
У снах, у мріях, наяву!
За дотик цих паризьких митей
Усе, що мала б, віддаю …
17.05.2016
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=682471
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 08.08.2016
автор: Лєна Дадукевич