Жовтіють скошені жита
і хоче жито до снопа,
до снопика і обмолоту,
у золотих зернин спільноту.
Комбайн по полю їде і гуде,
за ним лелека діловито йде,
а що він відшукає у стерні?
Йому відомо, не мені.
Синіє неба виднокрай,
жита безкрайнього жовтіє лан
і по колючій вилася стерні
стрічки струмка блакитні.
Петляє річка поміж берегів,
де вітер над житами зашумів,
хмари торкнуть церков хрести,
із вітром їм за небокрай плисти.
5.08.2016.
Фотографія автора.
Івано-Франківська область.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=682176
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 06.08.2016
автор: Светлана Борщ