Не піду я в старість, як у зиму, –
Валянками човгати об лід.
В старість я немов у бій ітиму,
Ще й зберуся, як солдату слід:
Пороху сухого, теплі брюки,
Щось з білизни кину у рюкзак,
Прихоплю малюнок від онуки,
Фляга теж згодиться – тільки так!
Дух міцний і запал мій великий:
Звісно... поля мінного досяг...
Важко всім – часи настали дикі,
Хтось із побратимів не дотяг...
Бачу, як на цьому міннім полі
Гинуть люди (жити не звелиш!).
Я не знаю ще своєї долі...
Ти мене, відважність, не залиш!
Російськомовна версія:
ВХОЖУ В СТАРОСТЬ
Я, как в зиму, в старость не войду,
Валенками шаркая по льду.
Я вхожу в неё, как входят в бой,–
Вот что взял я в вещмешке с собой:
Порох, пару чистого белья,
Прихватил письмо невесты я.
Фляга есть, лопата на ремне —
Всё авось понадобится мне.
Крепок дух мой, и задор велик:
Я ведь поля минного достиг...
И сейчас я на краю стою,
Хоть храбрюсь — тревоги не таю.
Так-то, соокопники мои!..
Утихают на земле бои.
А на минном поле (как помочь?!)
Гибнут люди, гибнут день и ночь...
Надо мной бездонна неба синь...
Ты меня, отвага, не покинь!
(Пер. з башкирської Олена Ніколаєвська.)
___________________________________
Джерело: "Литературная газета",
від 01.03.1989 р. (№9 (5231), стор.5)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=682088
Рубрика: Лірика
дата надходження 06.08.2016
автор: Віктор Чернявський