Мовчить орган в костелі моєго життя.
Чекає, мабуть, змін на краще в моїй долі,
В якій нема ні каяття, ні вороття
І чудо в іншому кінці землі десь бродить.
Блаженна і самотня по землі іду,
Стрічайте – сонце, дощ, дерева, морок, вітер –
Ви справжні друзі мої – вас в життя беру
І ваша вся з початку віку і довіку.
Я подих ваш підтримки і тепла ковтаю
В життєвих лабіринтах кроків, слів, будов.
Ми йдем разом – і ваші плечі відчуваю
Я завжди поруч себе – це і є – разом.
1997
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=681978
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 05.08.2016
автор: Лєна Дадукевич