Іду додому, як на прощу,
Зове мене, моє село.
Люблю її, свою Мирогощу,
Тут все святе, що в ній було.
Тут перший плач і перші кроки,
Колиска плетена з лози.
Тут перші вивчені уроки
І закоптілі образи.
Мене так довго всі чекали,
Найбільш радів тоді татусь.
Тут молоком кормила мама,
Була в них думка – тут лишусь…
Проте життєві корективи
Змінили все, пройшли літа.
В кулак збираю власні сили,
Провідати село пора.
Іду додому, як на прощу,
Зове мене, моє село.
Люблю її, свою Мирогощу,
Тут все святе, що в ній було.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=681901
Рубрика: Присвячення
дата надходження 05.08.2016
автор: Віталій Назарук