Вони залишились у двох.
У прохолоді серце гріє
Лише гаряча кров,
Що швидко б’ється в тілі.
Вони замкнуті вміло – по пояс у воді.
Не виламати вже двері,
І не сказати – «Привіт!».
У неї на лиці – дві сльозинки грають.
Їх обох трясе – не знають, що сказати!
Винен лише він, а вона страждає.
Хто сказав, що так, любов їх покарає?
Їх хотіли вже провчити.
І, можливо, назавжди розлучити.
Але не хотіли ж вони
Один одного полишити.
Вони залишились у двох
У темряві холодній!
Він знає, що зробив помилку,
Та тільки не сьогодні, не сьогодні,
Він знає, що лиш був для неї тільки тінню.
А вона ж все знала – боялась і кохала
І ходила скрізь де сонце тінь робило.
І ось на самоті мовчання душу вже гнітить.
Вона за ним пішла, а він не зміг спинити.
І хто же тут не угадав,
Як кохання цілі мітить?
А хто тут прогадав,
Сказавши, що не вірить?
У них лише є час, який не вмів жаліти,
У них є, може, час
Зізнатись й помиритись.
Хто перший зробить спробу?
Хто перший скаже: «Я люблю!»?
Хотілося дізнатись,
Дізнатись й написати…
© 07 квітня 2016
© Попов Євгеній
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=681811
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.08.2016
автор: Попов Євгеній