Чи можна втекти від неба?
А я тікала,
як хотіла забути...
Бігла - скільки є сили -
від рук його сильних,
від блиску очей, жаги молодої,
від шепоту, запахів, дотиків...
Поки не спинилась, втомившись,
і не глянула вгору.
Я була серед тиші нічної
під тим самим зоряним небом,
яке бачило, як ми кохались,
й іскри нашого шалу
відлітали, здавалось, до нього
і ставали навіки зірками...
Під тим самим. Я лиш тоді зрозуміла,
що лишалась на місці одному,
що тікала від неба, яке
біля мене, в мені, наді мною
завжди було і буде.
Я бігла нікуди.
Вже мені неможливо забути.
Не тікаю, люблю, пам"ятаю...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=681532
Рубрика: Верлібр
дата надходження 03.08.2016
автор: Мирослава Жар