У вічній гонитві за правом на життя
Ми забуваємо, те істинне буття.
Паралельного виміру сила й доброта,
Що потрібні людині, мов їжа і вода.
Моє, Києве, жаль, мої сиві пісні,
Що виспівую взимку в кривавому сні.
Мінорність будови виколихує тишу,
Що носить спотворене маску обличчя.
Всі потроху її одягають щоденно
Заливаючи сльози кривавим питтям.
І ось так я продовжую вічне з буденно,
Де змішалися правда і лиха брехня.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=681467
Рубрика: Інша поезія натхнення
дата надходження 02.08.2016
автор: not found