Відродження
Йду дорогою до щастя,
повз ліси, міста, парки,
все летять назустріч листям,
жовті журності думки.
Шлях, що мій, веде ні звідки
і прямує в нікуди,
дні мої є цьому свідки,
що підуть, але куди?
Невідомістю сп`янілий,
все збираю, що дають,
знаю, час не був змарнілий,
його миті дух знайдуть.
Що повернеться до мене,
знову складеним з часток,
деревцем він крону кине,
що зрослася із гілок.
Де є листям все яскраве,
милі усмішки й слова,
все, що нам життя дзеркале,
знову ним душа жива.
Повертається душа,
що мене лише втіша,
яка скаже добре слово.
Помилково її рвав,
людям промінцями дав,
що прийдуть до мене знову.
Вся журба страшного сна,
потопає вся до дна,
бо в мені плекає змову.
Проти радості життя,
проти щастя для буття,
проти любості у мові.
Спіцин Євгеній 20.12.15
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=680813
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 30.07.2016
автор: Віктор Цвіт