А ти знаєш, помовч.
Адже краще не чути балачки.
Якщо тісно у роті,
То краще обріж язик. Тихо ж!
І вина моя є,
Та вона сіла в кут й тихо плаче.
Полягає вона в тому,
Що хтось добра не залишить.
Ну а хто це зробив? Чи зробила?
Чи я? Чи хтось інший?
Байдуже. Адже тяжко
Знайти тих, кого вже немає...
Вони зникли із тіла,
Клітини полізли до ліпших,
Тож ніхто і ніколи
В житті не згадає їх намір.
Блиск волосся нізащо не змінить
Кришталі словесні,
Адже блиск потьмяніє,
А потім ніхто не згадає.
Тоді точно прийде в дім хтось,
Змінить каміння на лезо,
І тоді ані згадки.
Можливо, з'їдять і окраєць.
Чи мовчання - це золото?
Іноді. Навіть ніколи.
Бо і слово, і тиша
Завжди знайдуть слабкість й вбивають.
Знаєш, краще закритися -
Раптом ти віднайдеш волю...
Хоч голодний - це раб,
Вільний - тільки загублена пам'ять...
29.07.16
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=680806
Рубрика: Міська (урбаністична) поезія
дата надходження 29.07.2016
автор: Systematic Age