Поглянь у душу
— там багато бруду?
Чи там все чисто,
наче в десять літ?
Багато? Мало?
Може, що забуду?
А з цим душа
ще здатна у політ?
Як там вона?
Жива? Здорова?
Поранена?
Загублена, мо, де?
Брудна?
Відтерти трохи і як нова?
Причинна?
— ледве де бреде?
Поглянь у вічі їй
— собі!
Там біль? Там зрада?
Чи веселий сміх?
Там грає музика,
чи протяг у трубі?
Там квітнуть квіти,
чи холодний сніг?
Погляньте собі в душу!
У свою!
І майте справжню мужність:
що в ній бачить.
І я з нагоди гляну
у мою -
І вигребу звідтіль
лайно собаче!
До краю прірви легше підійти...
Страшніше, ніж залізти в домовину -
Там мав би жити Бог, а не глисти!
Оте, що там — то тільки і людини.
Коли там жах, коли лише жадоба -
Якщо там підлість павутину заплела -
Вже не людина то, брудна худоба!
І совість — мо й була, та загула!
В кінці-кінців — всі підемо до Нього!
Немає жодного, який від Суду втік.
І з чим прийшов туди - туди й дорога!
Ото квиток — кому і в який бік.
Погляньте в душу. Не в чужу!
Очима Бога!
Почуйте голос, станьте на межу -
Ви зрозумієте, яка це перемога!
А більше, і хотів би, - не скажу.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=680803
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 29.07.2016
автор: Петро Кожум'яка (Ян Укович)