Туман мов дим стелився по долині.
Стара верба під ранок задріма.
А очерет шепоче щось лілеям.
І хвиля хвилю в річці доганя.
Хмарки легенькі мов маленькі діти.
Здивовано,з цікавістю з небес
все поглядають де б їм зупинитись
і відпочити доки вітер щез.
Плакучі верби голови схилили.
Все миють ноги,руки у воді.
З дитинства пам"ятаю ті журливі
три постаті і погляди сумні.
А трави,трави...Пишні,соковиті.
Духм"яні та шовкові подушки.
Їх вітер збив і ковдрою накрився
із квітів польових і осоки.
Я і дитинство босе загубились
у цій долині.Нас туман накрив.
Сховалися від холоду і бруду
прожитих вже сивіючих років.
І серце б"ється в унісон з туманом.
Тихіше все тихіше,щоб не розбудить
ще сонний очерет.Хмарки над нами
мов діти бавлячись біжать вперед.
Туман мов дим розлігся по долині.
І землю сивиною ранком вкрив.
Мене з моїм дитинством босоногим
мій ангел у долині загубив.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=680560
Рубрика: Лірика
дата надходження 28.07.2016
автор: кацмазонка