Максим Горький Пісня про Сокола (уривок) ч. ІІ (пер. з рос. )

     Вужу  у  прірві  подумати  було  про  що:  про  птаха  смерть,  про  неба  тайну...
     І  ось  він  глянув  у  ту  далекість,  що  вічно  пестить  мрійливі  очі  видінням  щастя.
     –  А  що  він  бачив,  померлий  Сокіл,  в  пустелі  дивній  без  дна  і  краю?  Заради  чого  такі,  як  він,  життя  віддавши,  бентежать  душу  жагою  дурнів  польотів  в  небо?  Що  їм  там  ясно?  А  я  би  міг  дізнатися  про  ці  казки,  якщо  злечу  у  небо  хоч  би  ненадовго.
     Сказавши  так,  –  зробив  рішуче.  В  кільце  згорнувшись,  стрибнув  сміливо,  немовби  стрічка  в  повітрі  теплім  мигнув  на  сонці.
     Хто  плазувати  налупився  —  літати  зась!..  Забув,  сердешний,  про  цю  науку,  отим  звалився  на  голі  скелі,  але  не  вбився,  а  розсміявся...
     –  Тепер  я  знаю:  краса  польотів,  вона  —  в  падінні!..  Ну,  просто  смішно!  Землі  не  знають,  на  ній  сумують  і  прагнуть  в  небо,  і  там,  в  підхмар"ї,  в  пустелі  вітру  життя  шукають.  А  там  порожньо.  Багато  світла  –  немає  їжі.  І  головне:  нема  опори  живому  тілу.  Навіщо  ж  гордість?  Про  що  докори?  Для  того,  мабуть,  щоб  приховати  все  божевілля  своїх  бажань  і    притаїти  всю  непридатність  в  життєвих  справах?  Кумедні  птиці!..  Та  не  обдурять  тепер  вже  більше  мене  їх  ляси!  Я  сам  все  знаю!  Я  –  бачив  небо...  Злетів  у  нього,  його  я  змірив,  пізнав  падіння,  та  не  розбився.  Тепер  я  тільки  міцніше  вірю  у  вічну  правду.  А  ті,  що  землю  не  розуміють,  живуть  обманом.  Я  знаю  правду.  І  гаслам  їх  я  не  повірю.  Землі  створіння  –  живу  землею.
     І  він  згорнувся  спіраллю  звично,  за  себе  гордість  його  забрала.
     Блищало  море  і  грізно  хвилі  об  берег  бились.
     І  в  їх  ревінні  гриміла  пісня  про  горду  птицю,  тремтіли  скелі  від  їх  ударів,  тремтіло  небо  від  тої  пісні:
     Безумству  мужніх  співаєм  славу!
     Безумство  мужніх  –  ось  мудрість  світу!  О,  мужній  Сокіл!  В  бою  запеклім  зійшов  ти  кров"ю...  Та  час  той  прийде  –  і  краплі  крові,  святої  крові  спахнуть,  мов  іскри  і  морок  зникне.  Багато  в  світі  сердець  зухвалих  вони  запалять  жагою  світла,  палким  бажанням  свободи,  правди!
     Нехай  помер  ти!..  Та  в  пісні  гордій  сміливих  духом  ти  завжди  будеш  взірцем  яскравим  і  гаслом  гордим  до  волі,  світла!
     Безумству  мужніх  співаєм  пісню!..

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=680328
Рубрика: Поетичні переклади
дата надходження 27.07.2016
автор: Віктор Чернявський