Степ широкий і пахучий
восени й весною.
Дивовижний і квітучий
літньою порою.
Наші ноги там ходили,-
подряпані, босі.
Ми там зайчика ловили,
пам"ятаю досі.
Він маленький і пухнастий,
і нас не злякався.
Теплим вітром обвітрений,
до рук притулявся.
Ми з ним трішечки погрались,
потім відпустили.
Пострибав він...Ми сміялись
і були щасливі.
У степу всі працювали:
і дорослі, й діти.
Та ми часто там збирали
колоски і квіти.
І ромашки, і волошки,
чебрець і сокирки.
З них сплітали ми віночки
на свої голівки.
Працювали ми й бігали,
хоч боліли ніжки.
Там зростали і співали
пісні і частівки.
Степ безмежно ми любили
за свободу й волю.
І додому не спішили,
хоч були й голодні.
А над нами небо ясне,
широко синіло.
Пломеніло небо красне,
було любо й мило.
Восени і взимку снилось
степове роздолля.
Дуже йти нам знов хотілось,
в степові простори.
Ой спасибі, степ пахучий,
що був в нашій долі.
Нам красу твою квітучу
не забуть ніколи!..
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=680047
Рубрика: Лирика любви
дата надходження 25.07.2016
автор: геометрія