Лапатий сніг повільно й тихо
Ховав сліди,чепурив сад.
Отак стояв би і не дихав,
Щоб не злякати снігопад.
Мов парашутики пухнасті
Спускались плавно...відчуття,
Неначе в казці повній щастя,
Тепер продовжиться життя.
Що буде все тепер,як треба -
Не стане злоби,війн,олжі,
А буде від землі до неба
Одна любов у всіх в душі.
Аж раптом каркнула ворона,
Чи ворон - хто їх розбере?
І тріснув враз горіх півсонний,
І скинув вниз гілля старе.
Ворона,мабуть,зрозуміла
Людські думки - давно ж з людьми!
З презирством каркнула,як вміла,
Й змахнула чорними крильми.
Все,як було... і тільки казку
Сховав кудись лапатий сніг.
Й дарма її,як божу ласку,
Чекав самотній чоловік...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=679960
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 25.07.2016
автор: Михайло Гончар