З присмаком крові падаю втомлений в ложе,
Відпочити б цю ніч щоби рани мої зажили,
Щоби знову прокинутись, битися знову і може,
Я отримаю скарб, я дійду до своєї мети.
Одягаюся зранку, дивлюся на руки, обличчя,
Є незламна мета, що ніколи нікуди не зникне,
Знову в кляту дорогу, в яку забуваю зазвичай
Головне –
те,
до чого ти звикла.
Повертатись не важко, якщо є куди і до кого,
Тільки час невблаганний проходить зі швидкістю світла,
Адже те, що щодня спонукає мене боротись -
Є єдине, що хочу від цього світу.
Все залежить від вчинків та кожного слова,
Щоби міцно стояти потрібно розчистити бруд,
Хоч все сказане нами не є ні старим ні новим,
Є ще шанс нам розгледіти справжню суть.
Я біжу що є сил до того самого місця,
Де з радарів моїх засвітилась востаннє і зникла,
Лиш би взяти з собою усе, що забуваю зазвичай,
Головне –
те,
до чого ти звикла.
Адже завжди є шанс, що тобі залишусь я забутий,
З нетерпінням чекаю коли вже затягнуться рани,
Щоби знову прокинутись, битися знову і знову,
Щоби те що я хочу - ніщо не змогло подолати.
Щоби з серця мого ти ніколи нікуди не зникла,
Щоби в серці твоєму я зміг назавжди залишитись,
Ти насправді не знаєш та справжнє кохання-сила,
Але тільки разом ми зможемо все змінити.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=679850
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.07.2016
автор: Віктор Непомнящий