Дми, дми, вітре!
Дми, обдувай мою пам'ять.
Я - беззахисний охоронець,
що вартує її всліпу.
Дми, дми, вітре.
Я стоятиму, ніби камінь.
І стоятиму так до скону -
берегтиму пам'ять свою.
Зачароване море липня.
На човнах ледь помітні слова.
На піску побудовані дітьми
міста.
В тих містах заживуть люди.
Спроектують будинки й мости.
Під парканами квіти будуть
рости.
Я ж стоятиму білим храмом,
чорним каменем,
ялівцем.
Берегтиму власну пам'ять
із зникаючим
лицем.
19.07.2016
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=679835
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.07.2016
автор: три крапки